SCP-186

Автор: (user deleted)
Рейтинг: 8/8
Створено: Wed Sep 20 2017
Об'єкт №: SCP-186
Клас об'єкта: Евклід
Особливі умови здержування: Зона SCP-186, що охоплює територію приблизно 300 км2, закрита для громадськості під виглядом відновлення середовища існування європейських зубрів. Встановлений автоматизований периметр безпеки контролюється персоналом Зовнішньої Зони-355. Кожні два тижні служба охорони патрулює територію SCP-186; будь-які виявлені в межах периметра аномальні явища повинні бути задокументовані та повідомлені директору з дослідження.

Усі відомі першоджерела, що документують події у SCP-186, були вилучені Фондом і зберігаються в архіві Зони-23. З огляду на вік матеріалів та потенційне погіршення їх стану, весь доступ до цих документів повинен бути затверджений архівістом Зони-23 та здійснюватися відповідно до його інструкцій.

Всі екземпляри SCP-186-1 зберігаються в арсенальному крилі Зони-23.
Опис: SCP-186 – позначення території, де з 24.07 по 13.08.1917 року відбувалося незадокументоване військове зіткнення між силами імперської німецької армії та російського тимчасового уряду, а також явищ, які на сьогодні там проявляються. У вцілілих свідоцтвах учасників це зіткнення згадується, як "Битва у Гусятинських лісах".

У липні 1917 року на місці прояву SCP-186 відбулося збройне протистояння між загоном з приблизно 500 німецьких солдатів та залишками російської дивізії, розсіяної під час німецького липневого контрнаступу. Противники зустрілися у густолісистій місцевості біля міста Гусятин (нині Тернопільська область, Україна). Комбатанти з обох боків конфлікту застосовували аномальну зброю, технологія якої в даний час не відтворена і незрозуміла. В ході битви загинули або втратили боєздатність усі задіяні бійці, а також приблизно 300 цивільних осіб на прилеглій території.

SCP-186-1 – позначення зброї, вилученої під час початкового стримування SCP-186 в 1917 році, яка включає в себе наступне:

• Дуже модифікована зброя, що нагадує кулемет Skoda M1909, здатна викликати надзвичайно швидкий розвиток пухлин у тілі будь-якого організму, більшого в розмірі, ніж звичайний лабораторний щур.
• Мінометні снаряди, спеціально розроблені для стрільби з 58-мм міномету Mortier типу 2, що містять газ, який робить неможливим припинення життєвих функцій у тваринних клітинах.
• Спіральний колючий дріт, вкритий невідомою галюциногенною сполукою, вплив якої на людину ніколи не закінчується після потрапляння до системи кровообігу.
• Залишки невідомого запалюючого пристрою, який, як вважається, був підірваний під час бою, спричинивши 34% загальних втрат.
• Британські гранати типу 27, що містять газ, який здатен проходити через будь-які протестовані фільтри протигазів і викликає у людей нескінченне відчуття горіння.
• Французькі набої 8x50 мм до гвинтівки, що замість пороху містять порошок з людських кісток; призначення невідоме.

Історичні записи вказують на те, що німецький загін, який брав участь у битві в Гусятинських лісах, на вимогу угорського військового радника Матіаса Немеша спеціально переслідував групу відступаючих російських військ, серед яких на той час перебував французький вчений доктор Жан Дюран. На підставі вилучених Фондом документів вважається, що ці дві особи відповідали за розробку та обмежене виробництво SCP-186-1 і приєдналися до протилежних сторін Східного фронту з метою застосування цієї зброї в бойових умовах.
Журнал досліджень 186-7: Значні аномалії, задокументовані на території SCP-186.
11.04.1923: На території площею 3 км2 в південно-західній частині SCP-186 почалося спонтанне вимирання дерев. Розпад відбувається в надзвичайно прискореному темпі, дерева і вся рослинність повністю вимерли на цій території протягом двох тижнів.
13.01.1927: Незважаючи на постійну температуру -15°С, сніг у центральній частині зони відсутній. Температура на території така ж, як і назовні.
02.09.1932: По всій території час від часу було чутно звуки стрілянини, незважаючи на відсутність будь-яких видимих сторонніх осіб. Звуки лунали три дні.

30.05.1936: Агенти Чехов та ██████████ не повернулися з планового патрулювання SCP-186. Ніяких їх слідів виявити не вдалося.
15.05.1941: З огляду на інформацію, отриману від засланих у Третій Рейх агентів, співробітники Фонду евакуюють SCP-186 напередодні операції "Барбаросса". Після виведення з експлуатації пунктів спостереження помічено слабке світіння на відстані 150 м в глибині території. Прямий візуальний контакт до евакуації не встановлювався.
29.10.1945: Зберігання SCP-186 відновлено після обговорення з представниками Радянського Союзу. Під час першого патрулювання після відновлення стримування на території було виявлено сильно розкладені трупи: тринадцять у формі німецької 4-ї танкової армії та двадцять сім у формі радянської 22-ї армії. Ідентифікувати загиблих не вдалося, оскільки всі документи та знаки було вилучено до передачі території Фонду.

19.02.1959: Після утворення великого провалля в північно-східній частині SCP-186 було помічено чотирьох чоловіків, що блукали поблизу у стані крайньої дезорієнтації, одягнені у сильно розкладену і пошкоджену форму, яка пізніше була опізнана, як німецька і російська військові уніформи Першої світової війни. Суб'єкти затримані та направлені в Зону-23 для подальшого дослідження.

02.04.1959: Після обширних розкопок в районі північно-східного провалля виявлено 23 людини, поховані у братській могилі на глибині 15 м, які лишались живими, незважаючи на проведені під землею десятки років і на численні поранення та різні травми. Як і раніше виявлені суб'єкти, більшість з них була одягнена в залишки військової форми Першої світової війни і вважаються учасниками первинної події SCP-186. Поглиблене дослідження в Зоні-23 дало мало інформації, оскільки суб'єкти не могли надати будь-яких важливих свідчень і були нездатні спілкуватися з працівниками Фонду через тяжкі психологічні травми та глибокі психічні розлади. Через три тижні досліджень персонал Фонду намагався евтаназувати суб'єктів, але жодна спроба це зробити не закінчилась успіхом. Суб'єкти були оброблені транквілізаторами та анестетиками і кремовані.
29.07.1962: При підготовці до модернізації території зберігання було виявлено, що захисний периметр SCP-186 майже на 85 м довший, ніж було зазначено у документації. Проведене розслідування виключає виникнення цієї невідповідності внаслідок технічної помилки.
13.12.1975: На території SCP-186, не виходячи за її межу, відбуваються локалізовані погодні явища: постійні вітри швидкістю до 120 км/год, випадання 20 см дощових опадів та тимчасове підвищення температури, що досягає 48°С.
12.08.1987: До території SCP-186 прибувають зграї вовків, що налічують до 200 особин, збираються у центральному районі зони і швидко розсіюються.
03.03.2009: У південно-західній безлісовій зоні помічено три близько розташовані ялини. Це перші рослини, задокументовані на цій ділянці з 1923 року. Орієнтовний вік дерев становить п'ятдесят років.
Документ 186-3: Листівка з рекламою лекції доктора Дюрана у Королівському інституті хімії в травні 1911.

ПОКЛАСТИ КІНЕЦЬ ВІЙНАМ

Вчений Французької Академії наук ДОКТОР ЖАН ДЮРАН прибув до нас з лекцією про можливості сучасної науки у створенні зброї такої жахливої ​​стримувальної сили, яка зробить неможливими виникнення нових війн!

Доктор Дюран пояснить, яким чином хімія, балістика, алієнізм1 та інші передові наукові напрямки дадуть людям змогу ввійти у нову епоху МИРУ та СУЧАСНОСТІ.

Відбудеться 19 травня в Дербіширському лекційному залі.

Документ 186-11: Стаття за авторством Матіаса Немеша, опублікована у випуску угорської газети "Непсава" за 2 січня 1912 року.

До моїх співвітчизників, підданих Його Високості імператора Франца Йосипа.

Воістину, найбільша людська слава – це об'єднання численних і розрізнених людей через ​​єдину і непримиренну мету. І нехай ніхто од Відня до Будапешта не сумніватиметься, що наша славетна Імперія втілила цей неминучий принцип.

Але як і в наших землях, так і в інших місцях континенту є ті, хто хоче бачити нас розбитими на тисячі осколків і стоїть на шляху нашої долі. Що робити з такими підбурювачами і бунтарями? Зрадників та радикалів вішають, ніби собак, якими вони і є, але немає такої страти, що придушила би жарину зради, яка тліє у серцях балканців. Як маємо ми довести нашу єдність у меті, нашу силу, наше Богом дароване місце на чолі всієї Європи?

Силою зброї! Кати й шибениці здатні вселити страх у десятки сердець. Але вправна армія може вразити страхом душі мільйонів. Нас багато, хоча й не тільки нас. Росіяни та мусульмани можуть зібрати полчища під своїми прапорами, але всі їхні орди – це просто некерований тягар. Людину від тварини відрізняє не чисельна перевага, ні, але перевага розуму, який проявляється в гострій думці й майстерному винаході!

Мої співвітчизники, я присвятив своє життя створенню таких винаходів, і ніхто не зможе протистояти розробленій мною зброї, окрім Всемогутнього! Саме силою новітньої зброї ми здійснимо наш великий задум, як у наших кордонах, так за їх межами! Дайте мені фабрики, дайте мені людську силу, дайте моїй промисловості можливість служити нашій Імперії, і я озброю її народ палаючим мечем, який відкриє нам шлях до цивілізованої Європи! Саме цими засобами і тільки ними ми вирішимо всі питання, що бентежать нас сьогодні!

Документ 186-32: Телеграма, надіслана Ж. Дюраном до Матіса Немеша з Парижа, 28 квітня 1912 року.

РОЗГЛЯНУВ ВАШУ ПРОПОЗИЦІЮ.

ЗМУШЕНИЙ ВІДХИЛИТИ. МЕТОДИ ПОГАНІ, ХОЧА Й ОСНОВАНІ НА НАШИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ.

ВИ ПРАГНЕТЕ ЗАВОЮВАНЬ. Я – МИРУ.

З ПОВАГОЮ, Ж. ДЮРАН.

Документ 186-39: Недатований меморандум від генерала Імперської німецької армії графа Фелікса фон Ботмера до неназваних підлеглих.

З цього моменту лейтенант Немеш призначається до вашого підрозділу в якості радника. Експериментальне озброєння застосовувати тільки за наказом лейтенанта Немеша. Незважаючи на потенціал для прориву на Румунському фронті, нерозумно використовувати ці безбожні речі, поки ми не дізнаємося більше про їхню ефективність. Чутки про наявність подібних розробок у царистів залишаються необгрунтованими.

Документ 186-52: Лист від рядового Петра Автухова, учасника битви у Гусятинських лісах.

Люба Надю.

Я чув чутки про безумство, яке коїться вдома. Заспокойся, це ніщо в порівнянні з божевіллям, яке відбувається тут. Ми думали, за чотири роки війни ми вивчили все що треба і ще більше. Нічого ми не вивчили.

Той бісів француз, якого обрали нами керувати, говорив про мир. Говорив про таку жахливу зброю, від якої вороги тут на місці й капітуляцію підпишуть. Дурні ми. Побігли на траншеї з рушницями мерців і дрючками. Повірили йому, як вірили кожному, в кого були припаси.

Ми ніколи й не думали, звідки він взявся. Не дивувалися, звідки в нього така зброя. Нам було байдуже. Ми хотіли жити.

Звідки було нам знати, що у ворогів є ті ж самі речі, що й у нас. Думаю, той француз теж не знав. Ну, я сподіваюсь, що не знав. Я не можу уявити людину, яка б на це пішла, знаючи, що таке станеться. А може, той француз і не людина взагалі. Може бути, він щось інше.

Я зараз сиджу в ямі, викопав собі серед лісу. Тікать треба мені було, в ту ж хвилину, як я побачив, що німець цілиться у Гільова. І то не куля була, те, чим він вистрілив. Я не міг дивитися, коли лице в нього розійшлося, а він все кричав. Мені здалося, що я бачив, як він собі розчавив голову руками.

Десь далеко Воліков кричить, що бачить, ніби чорти смажать його дітей. Він одне й те саме кричить вже п'ять днів.

Треба мені було тікати, багато разів вже треба було. Француз дав нам нову газову зброю. Спочатку ми відмовилися, згадали, що було в Румунії. Але він пообіцяв нам, що це не таке, що це змусить ворогів здатися і не завдасть їм шкоди. Каже, хіба комусь ще не набридло кровопролиття. Сперечатися з цим не стали. Обстріляли з міномету позиції попереду. З-за дерев пішов дивний синій газ, але француз сказав не наступати. Ще одна річ, каже. Взяв одну гвинтівку, прицілився і вистрілив. Ми хотіли спитати, звідки вченому знати про стрільбу, але почули крик. Він влучив у одного німця.

Він дав мені бінокля. Дивіться, каже. Я подивився, а там німець без половини голови, і все ще кричить. Я стільки на цій війні пережив, але я ніколи не бачив таких облич, як у тих німців, коли вони дивилися на свого товариша. А француз своїм страшним спокійним голосом пояснив, що відстрелив тому солдатові щонайменше чверть мозку. Достатньо, щоб померти на місці, каже, але дивіться далі.

І я дивився у бінокль. А німець усе кричав. Я хвилин десять дивився, не міг очей відірвати. А француз посміхався. Дивився на таке і посміхався. Казав, що цей газ не дасть тому хлопцю померти, як би його не поранили. Німці так нажахалися, навіть забули, що вони не в укритті, ну а француз ще раз вистрілив. Солдату тому відірвало другу половину голови, і він уже не кричав, а хрипів так низько-низько, я ніколи не чув, щоб люди так хрипіли.

Ні, каже француз, ніякої шкоди. Я дав життя вашим супротивникам. Хто зміг би цьому протистояти, питає.

Я пішов геть і проблювався у якихось кущах. З перших окопів не блював. Хто б міг воювати далі після такого? А вони воювали. Одного разу піймали нас у засідку і загнали на галявину. Перших, хто добіг до дерев, чимось вдарило, від чого з них позлазила шкіра. Я не знаю, чому бачити, як людину розриває на шматки, не так страшно, як бачити акуратно оббілований труп на полі бою, але наш загін кинувся врозтіч.

Ми вже більше не армія. І вони вже не армія більше. Ми звірі, блукаємо в одному лісі, нічого вже не розуміємо. Іноді Воліков засинає, тоді я чую, як той француз у лісі кричить угорською мовою, кричить і сміється. Я вже б краще слухав Волікова.

В цій ямі я й помру. Я надто боюся того, що назовні, щоб ще щось робити. Мінькін хоче спробувати продертися через ті жахіття в лісі та й утекти. Я віддам цього листа йому і сподіватимусь, що він упорається. Він жартує, що після війни отримає почесну нагороду за доставку пошти з Пекла. Не знаю, мабуть він не дуже й помиляється.

Прощавай.

Твій Петро.